Музей історії Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С.Макаренка


Пошук

Спогади випускниці Лохвицького педучилища 1957-го року Фотич (Безотосної) Єфросинії Йосипівни

До Лохвицького педучилища я вступила в 1953 р. Училище поміщалося в двоповерховому приміщенні (воно є й понині), де знаходились навчальні кімнати, закріплені за кожною групою з І по ІV курс, кімната викладачів, бухгалтерія, кабінет директора, заступника директора, секретаря, актовий зал, спортивний зал та ін. На території училищного подвір'я знаходились 2 будинки з квартирами для викладачів та будинок-бібліотека, будинок, де знаходилась кімната з трудового навчання і майстерні. У будинку, де була бібліотека, була й навчальна кімната (ми називали її «камчатка») і кімната-магазин. Педучилище очолював Трушевський В.Д. до осені 1953р., який не дожив до 1 вересня. Після нього директором був Семко П.Б., заступником – Якушин. Навчання проводились за класно-урочною формою (45 хв. тривав урок) і сталим розкладом. Навчально-матеріальна база була бідна. У розклад занять входила українська мова і література, російська мова і література, математика, історія КПРС, історія СРСР, нова історія, фізика, хімія, географія, фізкультура, праця, співи, малювання, загальне землезнавство, анатомія, ботаніка, педагогіка з історією педагогіки. Іноземна мова вивчалась факультативно, музика вивчалась в позаурочний час (два рази на тиждень) в обов'язковому порядку. Кожен студент повинен був мати свій музичний інструмент. Найдоступнішим по ціні для нас інструментом була мандоліна або домра. З перших днів навчання на І курсі студентів приймали до профспілки та інших організацій і товариств. Підписувалися всі студенти «добровільно» на позику державі. Студентам, які навчалися без трійок, виплачувалась стипендія: на І курсі – 120 крб., на ІІ – 140, ІІІ – 160, IV – 180 крб. Працювали в училищі гуртки художньої самодіяльності, предметні гуртки. Проводились спортивні змагання з різних видів. До цього часу пам'ятаю, з якою відповідальністю, з яким натхненням готувалися ми кожного року до свято Жовтня і 1 Травня. У стінах педучилища ми досконало навчились російської орфоепії. 4 роки вів у нас російську мову Кушнір Петро Васильович, який сам досконало знав і володів російською мовою, любив її, вмів виразно читати і нас цього навчив. Був він людиною в літах, і ми любовно називали його «папінька». На превеликий жаль, дуже часто мінялися викладачі української мови і літератури. Великою вимогливістю виділявся учитель педагогіки Чернік Іван Васильович. Ми його поважали, але не менше боялися. Зате на державних іспитах з педагогіки ми показали найкращі знання.

Залучалися студенти і до роботи в колгоспах навесні та восени. Пололи соняшники, кукурудзу, буряки (вручну викопували лопатами, обчищали гичку ножами), віяли на токах зерно. Працювали в с. Млини, Риги, Яхники та ін. На другій половині території подвір'я (через дорогу від навчального корпусу) знаходилось два гуртожитки, студентська їдальня. У гуртожитках в першу чергу поміщали дітей-сиріт з дитбудинків та патронатів. Меню в їдальні було одноманітним: супи та каші, чай, борщ. Але в нас і на такі дешеві страви грошей не вистачало, бо ще треба було купити хліба, зошитів, методичні посібники і ін. Було важко навчатися в ті роки матеріально, бо основна маса студентів були або сироти, або напівсироти. Та і повні сім'ї в той час бідували. Ось тому студенти мусили розраховувати лише на стипендію. А за літню стипендію купували собі одяг, взуття. Дисципліна в училищі була суворою. Іноді доходило до відрахувань з училища. В 1957 р. я закінчила педучилище. Всі ми одержали направлення в районні відділи освіти Полтавської області. Я поїхала в колишній Кишенківський район (родом я з Сумщини). Тричі довелось мені їздити, доки застала зав. райвно. Призначили піонервожатою. Працювала 4 роки. Без відриву від виробництва закінчила Полтавський педінститут (філологічний факультет, відділ української мови і літератури). Більше 20 років працювала вчителем початкових класів, довелось працювати і директором школи, і вчителем української мови. Спочатку було важко. Але любов до роботи, до дітей допомагала мені долати труднощі на протязі всіх 35 років роботи. Я ніколи не шкодувала, що стала вчителем.

Вхід на сайт

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Відвідувачі

Flag Counter

Партнери