Музей історії Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С.Макаренка


Пошук

Спогади випускниці 1975-го року Кропивки (Капустян) Ольги Василівни

У педучилищі я навчалася в період 1970-1975 рр. Протягом 5 років я перебувала у хорошому студентському колективі, це була група Волкова В.М. Багато з дівчат і до цього часу підтримують зв'язки, приїздять на традиційні березневі зустрічі. Остання зустріч була в 1995 році, через 20 років після закінчення.

При зустрічах згадуємо студентські роки, як би там не було, а це були чудові роки: туристичні походи, екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, праця в студентських загонах, в піонерських таборах. Цікавими були зустрічі з учителями шкіл, захоплюючим, новим було спілкування з дітьми під час проходження практики. Я не була відмінницею, але тоді математик Зрібняк В.М. пророкував мені: «Ви будете хорошою вчителькою». І не тільки мені ці слова він говорив. Це була добра людина, яка завжди вміла підтримати багатьох студентів у невдачах, з увагою і повагою ставився до нас.

Добра згадка залишилась про багатьох викладачів училища, які поряд з вимогливістю ставилися до студентів як до людей, по-доброму. Це Бойко П.К., Зрібняк В.М., Зрібняк Л.М., Кузьміна Т.В., Бовсунівська В. та ін.

Педучилище дало кожному з нас багато. Ми повністю були готові до практичної роботи в школах. Тому особливих труднощів у роботі я не відчувала. Викладачі нам давали все, що могли і вміли самі, щоб ми стали справжніми вчителями.

Ми одержали хорошу підготовку до вузу. Після педучилища я без особливих труднощів закінчила Полтавський педагогічний інститут (філологічний факультет). Але так і не залишила початкових класів. Ось уже 20 років працюю вчителем, 18 років в одній школі. А життя моє таке:

У школу швиденько,
А з школи ще швидше.
Ось так і життя моє
Мчиться і мчиться.

Дзвінок – за дзвінком,
Роки – за роками,
І зошитів купа,
І торба з книжками.

Усе чогось риєшся,
Все щось шукаєш,
Але чого треба,
Якраз і не маєш.

І знову твори і придумуй, вигадуй,
І нові підходи, і нові поради.
А літо настане -
Нудьга не застане.

Швидесенько ручку на сапку
Міняю,
Про хліб про насущний
Все літечко дбаю.

Щоб вчителю зиму якось
Пережити,
Гектарчик земельки, дозволь,
Обробити.

А з тої відпустки ще викроїть треба на пляж, турпоходи,
Душевні потреби. 
І краємо дні на хвилини, на миті,
Сплітаємо долю із днів пережитих.

Маленькі перерви,
Ледь-ледь передишки,
І знову за парти, і знову
До книжки.

І знову по колу, а то й по спіралі,
Все вище угору, від юності далі.
Та ніколи плакати нам за роками,
Вже юність щебече у нас під руками.

Оксанка гукає: "Он, гляньте,
В садочку уже пожовтіли зелені листочки."
– Спасибі, – кажу їй, – а я й не туди,
Що осінь уже завітала в сади.

– Ой, Ольго Василівно, – скрикнув Віталій, –
Он перша сніжинка над вами літає!
– Ой, Боже, зима все несе нам негоди,
А в мене капуста й буряк на городі.

– Ой, вчителько мила, – говорить Людмила, –
Чого в ваших кучерях ниточка біла?
– Спасибі, маленька, що ти підказала,
А я й не помітила, я б і не знала.

То роки по чорному білим писали.
Дзвінок – за дзвінком,
Роки – за роками.
А діти, як квіти, все з нами та з нами.

Ми будемо разом писать залюбки
Чорним по білому і навпаки.

Ось таким є життя сільського вчителя. Навчаю чужих і виховую своїх синів.

Вхід на сайт

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Відвідувачі

Flag Counter

Партнери