Музей історії Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С.Макаренка


Пошук

Спогади випускниці Лохвицького педагогічного училища 1954-го року Кучеренко Людмили Григорівни

Кучеренко Людмила Григорівна – заслужена вчителька України (Хорольський район)

 

1951 рік… Лохвиця. Після семи класів мрія моя здійснилася, я стала навчатися в педучилищі з подругою з с. Хвощівки Волочай Марусею (тепер Азарова Марія Василівна – кандидат медичних наук, викладач хімії медінституту м. Уфа). Період навчання в педучилищі був дуже важливим у нашому житті, відповідальним і, звичайно, найкращим.

Чотири роки навчання були в повному розумінні навчанням. В той час у нас потяг до книги, до збагачення знаннями був дуже великий. Багато часу ми просиджували в бібліотеці над книгами. Для нас організовували щосуботи вечори відпочинку, часто ми ходили в кіно.

Директор, Трушевський Василь Миколайович, був вимогливий, налагодив особливу дисципліну для студентів. Ми ніде вечорами не ходили, не тинялись, марнуючи час.

Коли я вчилась на ІІІ курсі, директором став Семко П. Б. (пізніше він був редактором журналу «Українська мова та література в школі»). Часто згадую заступника директора Якушина Михайла Ілліча. Я листувалася з ним. Скільки доброти проявив до нас, першокурсників, чотирикурсників, дівчаток, які з різних куточків Полтавщини приїхали навчатися в Лохвицю! Завжди розпитував про справи вдома, на квартирі, немає грошей – позичить, схвильований – втішить, заспокоїть. Як високо цінили ми його людяність, чуйність!

На все життя ми зберігаємо в пам'яті імена покійного нині класного керівника – Кузьменка Івана Прокоповича та його дружини Кузьменко Діни Юхимівни. Іван Прокопович для багатьох заміняв батька. Ставився до нас як до дітей, щодня розповідав нам про все, що необхідне в тому віці, навчав... Діна Юхимівна викладала в нас дитячу літературу. Які це були уроки! Ми чекали цих уроків як свята! З яким захопленням розповідала вона нам про народну творчість, казки і вимагала цього від нас!

Два рази на тиждень були в нас уроки музики. Смолій Сергій Іванович володів всіма інструментами і цим полонив нас. Вони з Тетяною Григорівною Андрущенко готували хор і, пам'ятаю, як в сосновому лісі виступав зведений хор на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією. Тих урочистих, радісних днів не забути ніколи! Швидко пройшли 4 роки навчання. За півроку до закінчення нам сказали, що не буде місць вчителів початкових класів, і стали швидко перекваліфіковувати нас на вчителів фізкультури, трудового навчання, завклубами, бібліотекарями.

Я одержала призначення в Водянську семирічну школу Чутівського району. З 15.08.1955 р. сім років працювала в одній школі.

З 1962 року працювала в Хорольському районі, переїхала сюди в зв'язку із сімейними обставинами, 17 років працювала в Мусіївській восьмирічній школі заступником директора і викладала українську мову і літературу.

З 1979 працювала директором школи. 15 серпня 1979 року сталася особлива подія в моєму житті: мені присвоїли звання заслуженого учителя УРСР.

З великою вдячністю згадую роки навчання в Лохвицькому педучилищі. Значну підготовку дали нам викладачі педучилища, формували нас як спеціалістів, як людей.

Як не згадувати Клавдію Василівну, нашу вчительку фізики. Вона учасник Великої Вітчизняної війни, дуже розумна жінка, ми вбачали в ній ідеал для себе.

Вона розповідала нам, що навчалася в Харківському університеті в той час, як училася і Ляля Убийвовк. Ми вірили кожному її слову... Вона і померла на робочому місці, в препараторській свого кабінету фізики.

Спасибі всім викладачам, що добре озброювали нас різними методиками. Ми бачимо, що ця традиція зберігається в педучилищі і до цього часу. Молоді вчителі, які прибувають до нас на роботу з Кременчуцького педучилища, добре підготовлені.

Згадую Кушніра Петра Васильовича – викладача російської мови – людину кришталево чисту, совісну. Ще в той час скільки в нього було роздаткового матеріалу – карток, виготовлених ним самим. В 1956 році він пішов на пенсію.

Тутак Василь Тимофійович – викладач математики, відданий до кінця справі навчання, головна мета якою було дати глибокі і міцні знання, і це йому вдавалося. Вічна йому пам'ять.

Дуже строгим і вимогливим був викладач педагогіки Чернік Іван Васильович. Запам’яталося, як ми вивчали з ним твори А.С. Макаренка, як він вчив нас працювати над першоджерелами. Він приділяв увагу виробленню в нас пам'яті, мислення. Бувало й таке: на уроках розповідає емоційно, з захопленням цілий урок і не дозволить записати жодного слова, а потім на наступний урок запитує. Як же ми намагалися уважно слухати, щоб запам'ятати, щоб зуміти розповісти!

Більше 30 років пройшло з того часу, як ми закінчили педучилище, але завжди згадуємо роки навчання як найкращий період свого життя. Це була наша неповторна юність! Це були роки переборення багатьох труднощів!

У важкі післявоєнні роки ми поїхали далеко від рідної домівки, щоб здобути найкращу спеціальність – професію вчителя. І відтоді все життя зв'язали з школою, з дітьми.

Успіхів у роботі і великого щастя всім, хто готує нашу зміну, вчителів, яким жити і працювати в ХХІ столітті.

Вхід на сайт

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Відвідувачі

Flag Counter

Партнери