Спогади випускниці 1986-го року Пасько (Махині) Лариси Василівни

У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги, від першого людина відпливає і до другого має неодмінно причалити. Серед таких – берег дитинства, берег надій, берег юності, берег любові.

Вибір професії у мене припав саме на берег юності. І дуже важливу роль не тільки у виборі професії, а й у по дальшому житті має наше Кременчуцьке педучилище. За роки навчання воно стало рідним, мовби мало якусь притягальну силу. Саме тоді, у його стінах відчулася сила поклику, любові до професії вчителя.

Я закінчила педучилище у 1986 році, з того часу працюю в рідній школі, де навчалася сама, коли був той найперший берег – дитинства, де зараз навчається і моя донька.

Коли згадую про наше педучилище, здається, що не пройшло так забагато років, а було все ніби учора. Дуже часто згадуються педагоги, які були поряд чотири роки, але найбільше – наш класний керівник Пиріг Віктор Опанасович, з яким ми продовжуємо зустрічатися і досі.

Повернення до спогадів ще не означає тужіння за старим – у даному випадку я вкладаю в це поняття глибинний зміст: причетність до того місця, звідки почалося формування професії вчителя, любові до неї, дітей. Усі ці поняття виросли не на голому ґрунті, вони мають цілком окреслені береги. І один з них – Кременчуцьке педучилище. Наступним у моєму житті став Полтавський педінститут, але перше завжди залишається першим.

Колишня учениця Махиня Л.В., а нині вчителька початкових класів ліцею №4 Пасько Лариса Василівна