Музей історії Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С.Макаренка


Пошук

Спогади випускника 1978-го року Степаненка Миколи Івановича

Степаненко Микола Іванович – учений-мовознавець, літературознавець, публіцист, педагог, ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Доктор філологічних наук, професор, академік Академії вищої освіти України.

 

Часто згадуються роки навчання в Кременчуцькому педагогічному училищі. Детально розповідати про них, мабуть, немає потреби. Написати щось, так би мовити, солідне боюся, аби не забути й не образити. Скажу найтепліше слово про викладача української мови Марію Олексіївну Зарембо. Вона варта того, щоб в історії Кременчуцького педагогічного училища зайняти найчільніше  місце. Сотні вихованців повторили шлях улюбленої вчительки – стали філологами. Любов до рідної мови, прагнення пізнати її закони, отже, і служити їй уселила в мою душу Марія Олексіївна. Після закінчення училища не вагався у виборі фаху – мріяв лише про філологічний факультет. Дивуюся тільки, як можна було в добу брєжнєвсько-хрущовського обрусительства утримати культ рідної мови в престижному навчальному закладі, та ще й у заросійщеному поспіль місті. Певен, що найбільша заслуга в цьому вимогливої, працьовитої, залюбленої у свою справу вчительки-філолога. Доля подарувала їй велике щастя – мудрого чоловіка, котрий упродовж багатьох років був директором педучилища. Ця родина для освіти зробила вельми багато. Випускники різних часів безмежно дякують своїм мудрим і талановитим педагогам – М.О.Зарембо та П.К.Бойкові.

P.S. Особлива вдячність за мудру науку незабутній Марії Олексіївні, про яку підготував довідку в «Мовознавчій Полтавщині».

Зарембо Марія Олексіївна (21.07.1918, с. Васильківка Дніпропетровської губ. (нині Васильківський р-н Дніпропетровської обл.) – 20.12.1996, м. Кременчук) – філолог, педагог.
Походить із родини робітників. Закінчила Васильківську неповну школу (1933), шестимісячні курси викладачів української мови і літератури при Гуляйпільському педучилищі, вечірню педагогічну школу, філологічний факультет Дніпропетровського державного університету (нині національний університет ім. Олеся Гончара) (1948). Працювала вчителем-словесником у школі м. Токмак Великий (нині Токмак, Запорізька обл.) (1936–1939), Шевченківській НСШ Васильківського р-ну (1939–1940, 1943–1944). Викладала українську мову та літературу в Гуляйпільському (1948–1955), Великосорочинському (1955–1956), Лохвицькому (1956–1969), Кременчуцькому (1969–1986) педагогічних училищах.

Сотні випускників педагогічного училища, яких навчала М. З., обрали фах учителя рідної мови та літератури. Серед її учнів – кандидати філологічних наук, доценти Н. Казирод, І. Остапенко, доктори філологічних наук, професори Л. Дереза, А. Нелюба, М. Степаненко, талановиті словесники А. Зубкова, Н. Скоропльот, С. Ківшик, Л. Комісаренко, Т. Горбань і багато ін. Виняткову увагу приділяла самостійній роботі, мета якої – формування творчої індивідуальної самостійності через інтелектуальні (прагнення до розширення і поглиблення знань, знаходження оригінального підходу до розв’язання завдань) та вольові (наполегливість в одержанні знань, своєчасне й дострокове виконання індивідуальних завдань) дії, а також через емоційні почуття (ступінь задоволення самостійно виконаною роботою). Користувалася методом «глибокого опитування», який сприяв системному формуванню нових знань, закріпленню й актуалізації вивченого матеріалу, виконанню індивідуальних завдань, оволодінню дослідницькою методикою, давав змогу виявляти й коригувати рівень філологічної підготовки учнів. Досвід М. З. зорієнтований на різні рівні пізнавальної самостійності навчальних дій: відтворювальні за взірцем; реконструктивно-варіативні; евристичні; дослідно-пошукові. Навчала української мови в педагогічному училищі за стандартом вищої школи. Настільною книгою її учнів був вишівський підручник «Сучасна українська літературна мова» М. Жовтобрюха та Б. Кулика. Колишні випускники теплим словом згадують М. З., дякують їй за справжню філологічну й життєву школу, за сувору вимогливість і водночас справедливість, велику повагу до вихованців.

Нагороджена орденом «Знак Пошани» (1978), грамотами Міністерства освіти Української РСР, медаллю А. С. Макаренка.

Вхід на сайт

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Відвідувачі

Flag Counter

Партнери